Антаблемент — це один із найважливіших горизонтальних елементів класичної архітектури, що розташовується над колонами або стіною і слугує основою для даху будівлі. Цей архітектурний елемент є невід’ємною частиною ордерної системи, яка сформувалася ще у Стародавній Греції і продовжує впливати на архітектурні рішення до сьогодні.
Слово “антаблемент” походить від французького “entablement”, яке, в свою чергу, має латинське коріння “in tabula” – “на дошці”. Ця етимологія точно відображає функціональне призначення елемента: антаблемент слугує верхньою горизонтальною конструкцією, яка з’єднує вертикальні опори та підтримує дах споруди.
Антаблемент виконує не лише конструктивну, але й декоративну функцію. Він створює візуальний перехід між колонами та дахом, надаючи будівлі завершеності та гармонійності. Протягом століть цей архітектурний елемент зазнавав різноманітних стилістичних змін, але зберігав свою основну структуру та призначення.
Історія виникнення антаблементу
Концепція антаблементу виникла у Стародавній Греції під час розвитку храмового будівництва. Початково грецькі храми будувалися з дерева, і антаблемент був практичним рішенням для з’єднання дерев’яних колон із дахом. З переходом до кам’яного будівництва близько VII-VI ст. до н.е., архітектори зберегли цю конструкцію, але втілили її в камені.
Розвиток антаблементу тісно пов’язаний із формуванням архітектурних ордерів:
- Доричний ордер (близько VIII-VI ст. до н.е.) — найдавніший і найпростіший, з мінімалістичним антаблементом
- Іонічний ордер (з VI ст. до н.е.) — більш декоративний, з ускладненою структурою антаблементу
- Коринфський ордер (з V-IV ст. до н.е.) — найвишуканіший, з багато оздобленим антаблементом
Давньоримські архітектори перейняли грецькі ордери, але вдосконалили їх, додавши власні елементи та пропорції. Вони розробили тосканський і композитний ордери, які мали свої особливості антаблементу.
Протягом епохи Відродження (XV-XVI ст.) інтерес до класичної архітектури відродився, і антаблемент став важливим елементом неокласичних будівель. Архітектори того часу, такі як Андреа Палладіо та Філіппо Брунеллескі, вивчали давньоримські пам’ятки та створювали власні інтерпретації класичних елементів, включаючи антаблемент.
Складові частини антаблементу
Класичний антаблемент складається з трьох основних горизонтальних частин, кожна з яких має власне функціональне та декоративне призначення:
Архітрав
Архітрав — це нижня частина антаблементу, яка безпосередньо спирається на капітелі колон. Назва походить від грецьких слів “архі” (головний) і “трабе” (балка), що підкреслює його функцію як головної несучої балки конструкції.
В доричному ордері архітрав має вигляд гладкої кам’яної балки без декору. В іонічному ордері він часто розділяється на три горизонтальні смуги, так звані фасції, які злегка виступають одна над одною. У коринфському ордері архітрав також має фасції, але може бути додатково прикрашений різьбленням чи іншими декоративними елементами.
Архітрав виконує ключову конструктивну функцію, розподіляючи навантаження даху між колонами, але водночас слугує візуальною основою для вищих елементів антаблементу.
Фриз
Фриз — це середня частина антаблементу, розташована між архітравом і карнизом. Ця зона призначена переважно для декоративних цілей і часто містить рельєфні зображення, різьблені орнаменти або написи.
У різних ордерах фриз має свої особливості:
- Доричний фриз — складається з чергування тригліфів (вертикальних елементів з трьома жолобками) та метоп (квадратних панелей, часто з рельєфними сценами)
- Іонічний фриз — зазвичай суцільний, часто з безперервною рельєфною композицією
- Коринфський фриз — може бути як суцільним, так і розчленованим, з багатим різьбленням та декоративними елементами
Фриз є найвиразнішою частиною антаблементу з художньої точки зору. Саме тут архітектори та скульптори могли продемонструвати своє мистецтво, розповідаючи історичні або міфологічні сюжети через рельєфні зображення.
Карниз
Карниз — це верхня частина антаблементу, яка виступає вперед, захищаючи нижні елементи фасаду від атмосферних опадів. Він має складну профільовану структуру і складається з кількох елементів:
- Слізник (корона) — нижня частина, яка відводить воду від стіни
- Модульйони або кронштейни — декоративні опори, що підтримують виступаючу частину карниза
- Софіт — нижня поверхня виступаючої частини
- Симa — жолоб для збору дощової води на верхньому краю карниза
У доричному ордері карниз відносно простий, з мутулами (прямокутними виступами) на нижній стороні. В іонічному карнизі з’являються дентикули — зубчастий орнамент, що нагадує ряд невеликих блоків. Коринфський карниз найскладніший, з модульйонами (декоративними кронштейнами) та багатим різьбленням.
Особливості антаблементу в різних архітектурних ордерах
Кожен з класичних архітектурних ордерів має свої характерні риси антаблементу, які відображають загальну естетику та принципи конкретного стилю.
Доричний ордер
Доричний антаблемент, найстаріший серед класичних ордерів, характеризується суворістю та монументальністю. Його особливості:
- Архітрав — простий, без поділу на фасції
- Фриз — ритмічне чергування тригліфів та метоп
- Карниз — помірно виступаючий, з мутулами на нижній поверхні
- Загальна висота антаблементу — приблизно 1/4 від висоти колони
- Мінімальне використання криволінійних елементів
- Відсутність зайвих прикрас
Найвідоміші приклади доричного антаблементу можна побачити в Парфеноні та храмі Гефеста в Афінах, храмі Аполлона в Бассах та храмі Посейдона в Пестумі.
Іонічний ордер
Іонічний антаблемент більш витончений та елегантний порівняно з доричним. Його характеристики:
- Архітрав — розділений на три горизонтальні фасції
- Фриз — суцільний, часто з барельєфами
- Карниз — більш виступаючий, з дентикулами
- Загальна висота антаблементу — приблизно 1/5 від висоти колони
- Більш плавні та криволінійні профілі
- Витончені орнаменти, такі як іоніки, киматії, овули
Храм Ніки Аптерос та Ерехтейон в Афінах, храм Артеміди в Ефесі, а також Мавзолей в Галікарнасі демонструють класичний іонічний антаблемент.
Коринфський ордер
Коринфський антаблемент є найбільш розкішним та декоративним:
- Архітрав — розділений на три фасції з додатковими орнаментами
- Фриз — може бути як гладким, так і рельєфним, з багатим різьбленням
- Карниз — сильно виступаючий, з модульйонами та складною системою декоративних елементів
- Загальна висота антаблементу — часто перевищує 1/5 висоти колони
- Рясне використання рослинних мотивів
- Максимальна декоративність усіх елементів
Прекрасні зразки коринфського антаблементу можна побачити в храмі Зевса Олімпійського в Афінах, храмі Аполлона Епікурійського в Бассах, Пантеоні та храмі Марса Ультора в Римі.
Відомі історичні споруди з виразним антаблементом
Протягом століть антаблемент залишався важливим елементом монументальної архітектури. Ось кілька найвідоміших історичних споруд, де антаблемент виконує ключову архітектурну та декоративну роль:
Класична Греція та Рим
- Парфенон (447-438 рр. до н.е.) — шедевр доричної архітектури, розташований на Афінському Акрополі. Фриз Парфенону, який зображає Панафінейську процесію, є одним із найвідоміших скульптурних творів античності.
- Пантеон у Римі (118-126 рр. н.е.) — римський храм із величним коринфським портиком, де антаблемент підкреслює монументальність будівлі.
- Арка Тіта (81 р. н.е.) — тріумфальна арка з композитним ордером, яка демонструє, як римляни адаптували грецький антаблемент для нових архітектурних форм.
- Бібліотека Цельса в Ефесі (110-135 рр. н.е.) — двоповерховий фасад з розкішно декорованими антаблементами різних ордерів.
Ренесанс та Неокласицизм
- Палаццо Ручеллаї у Флоренції (1446-1451) — будівля, спроектована Леоном Баттістою Альберті, демонструє застосування класичних елементів, включаючи антаблемент, у житловій архітектурі епохи Відродження.
- Собор Святого Петра у Ватикані (XVI-XVII ст.) — головний фасад, створений Карло Мадерно, має потужний антаблемент, який підкреслює горизонтальне членування структури.
- Вілла Ротонда Андреа Палладіо (1566-1571) — демонструє ідеальне використання класичних пропорцій та елементів, включаючи вишуканий антаблемент.
- Британський музей у Лондоні (1823-1847) — з монументальним іонічним портиком, який показує, як неокласична архітектура відродила античні форми.
Модерн та Постмодернізм
- Капітолій штату Вісконсин (1906-1917) — приклад використання класичного антаблементу в громадській архітектурі початку XX століття.
- Будівля AT&T (нині 550 Медісон-авеню) у Нью-Йорку (1984) — постмодерністська споруда архітектора Філіпа Джонсона з розбитим фронтоном, де антаблемент використовується в іронічний спосіб.
Використання антаблементу в сучасній архітектурі
Незважаючи на радикальні зміни в архітектурній практиці протягом XX-XXI століть, антаблемент продовжує впливати на сучасні проєкти. Сучасні архітектори використовують цей елемент у різноманітні способи:
Неокласичний підхід
Деякі сучасні архітектори дотримуються традиційних форм та пропорцій:
- Відтворення історично точних антаблементів при реставрації пам’яток архітектури
- Використання класичних елементів у нових громадських будівлях (судах, музеях, урядових установах)
- Застосування традиційних деталей у приватному будівництві для створення атмосфери статусності та історичної спадковості
Постмодерністська інтерпретація
Починаючи з 1970-х років, постмодерністи переосмислили класичні елементи:
- Використання перебільшених, диспропорційних антаблементів
- Поєднання класичних форм з сучасними матеріалами (скло, бетон, метал)
- Фрагментація та деконструкція традиційного антаблементу
- Іронічне цитування історичних елементів у новому контексті
Абстрактне переосмислення
Сучасні архітектори часто абстрагують ідею антаблементу:
- Горизонтальне членування фасадів, що відсилає до класичної трьохчастинної структури
- Використання горизонтальних акцентів у місці переходу від вертикальних опор до даху
- Створення консольних виступів, що функціонально нагадують карниз
- Застосування світлових ефектів для підкреслення горизонтальних зон будівлі
Сучасні приклади використання елементів антаблементу:
- Нова Національна галерея в Берліні (Міс ван дер Рое, 1968) — мінімалістична інтерпретація антаблементу у вигляді плаского даху
- Новий Акрополь Музей в Афінах (Бернар Чумі, 2009) — сучасна будівля, яка встановлює діалог з класичною архітектурою Акрополя
- MAXXI – Національний музей мистецтв XXI століття в Римі (Заха Хадід, 2010) — деконструктивістський підхід до організації горизонтальних елементів
Висновок: значення антаблементу для розвитку архітектури
Антаблемент — це не просто архітектурний елемент; це культурний код, який пройшов через тисячоліття історії мистецтва і продовжує впливати на наше розуміння архітектурної гармонії та пропорцій.
Історична значимість антаблементу полягає в кількох ключових аспектах:
- Конструктивна інновація — антаблемент був революційним рішенням для з’єднання вертикальних опор з дахом, що дозволило створювати масштабні громадські споруди
- Еволюція ордерів — розвиток антаблементу від доричного до коринфського відображає загальну еволюцію архітектурної думки в античності
- Канонізація пропорцій — антаблемент став частиною математично обґрунтованої системи пропорцій, описаної Вітрувієм та іншими теоретиками архітектури
- Наратив у камені — фризи антаблементів стали носіями важливих культурних наративів, зафіксованих у рельєфах
У сучасному контексті антаблемент зберігає свою актуальність як:
- Символ класичної традиції — відсилання до антаблементу негайно встановлює зв’язок з великою архітектурною спадщиною
- Засіб структурування фасаду — горизонтальне членування допомагає організувати візуальне сприйняття будівлі
- Інструмент контекстуалізації — використання елементів антаблементу дозволяє вписати нову будівлю в історичне середовище
- Поле для архітектурних експериментів — переосмислення традиційних форм залишається продуктивним напрямком сучасної архітектури
Антаблемент — це елемент, який поєднує функціональність та естетику, конструкцію та декорацію, минуле та сучасність. Його вивчення допомагає зрозуміти не лише архітектурні форми, але й культурні цінності, технічні можливості та естетичні ідеали різних епох. У світі, де архітектурні стилі постійно змінюються, антаблемент залишається символом неперервності архітектурної традиції та невичерпним джерелом натхнення для нових поколінь архітекторів.
